Олеся Василець: про політику, шлях у народні депутатки України та принципи успішного підприємництва

Лілія: Олесю, у 2019 ти була кандидаткою у народні депутатки у Луганській області. До цього ти працювала у бізнесі та займалась громадською діяльністю. Що спонукало тебе «піти у політику»?

Олеся: Насправді, це не було рішення 2019. Ще будучи школяркою я вирішила, що братиму активну участь у розвитку своєї держави, адже я дуже люблю Україну. Це країна, яка дала мені все, що я маю: життя, освіту, роботу, будинок. Я ніколи не була за кордоном. Сама ідея подорожей іноземними державами мене не приваблює. Бажання зробити свій внесок у розвиток України і спонукало розпочати активну суспільно-політичну діяльність.

Варто зазначити, що політика у нас – дуже складна. Потрапити у неї простій людині без зав’язків та фінансових ресурсів – справжній виклик. Якщо ти вже якимсь чином опинився у цьому середовищі, познайомився з кимсь, зав’язав контакти, заручився підтримкою, то можеш мати певність у тому, що у список партії тебе включать і при формуванні органів влади про тебе не забудують.

На жаль, у мене таких зав’язків не було. Моя родина – це звичайні робітники, а виросла я взагалі без батька, оскільки він відмовився від мене, коли мені було 5. Відповідно, єдиний варіант для мене, як потрапити в політику, – це було самостійно отримати хорошу освіту, набути ці зв’язки, облаштуватися у Києві, мати близькість до столиці, бути у цьому колі, вивчати середовище і йти шляхом  мажоритарниці та самовисуванки.

Загалом, моя політична діяльність розпочалась 2010. Мені тоді було 17. Я стала прихильницею луганського осередку «Радикальної партії імені Олега Ляшка». Спочатку я була звичайним волонтером та агітатором. Чому саме ця партія? Тому що в Луганську на той момент було лише 3 сильні партії: «Молоді Регіони», «Свобода» і «Радикальна партія Олега Ляшка». «Молоді Регіони» я не визнавала та не підтримувала взагалі. «Свобода» видавалась занадто радикальною, а «Радикальна партія імені Олега Ляшка» на той час була єдиним осередком, який пропагував цінності побудови нормального суспільства. Вона об’єднувала навколо себе молоду генерацію політиків, активних хлопців і дівчат, які так само як і я хотіли випробувати свої сили в політиці. Згодом я почала займатись розбудовою партійної структури в місті Луганськ, а у 19 – розвитком обласної структури. Таким чином, пройшовши шлях від агітатора до керівника регіональної партійної структури, я в деталях знаю як влаштована партія.

Більше того, у 2012, коли відбувались парламентські вибори, разом із Олегом Ляшко я об’їздила усю Луганщину: ми спілкувались з виборцями, збирали мітинги, роздавали листівки. У 2014, до війни та до Майдану, коли мені виповнилось 21, я прийняла рішення балотуватись у народні депутати і почала до цього готуватись матеріально, навіть вирішила продати квартиру, щоб сформувати виборчий фонд. Але після початку бойових дій мій округ став окупованою територією, через що балотуватись я не змогла. Як переселенка у серпні 2014 я вимушена була переїхати до Києва, де вступила на навчання до Національного університету «Києво-Могилянська академія» на магістратуру на спеціальність «Журналістика». Паралельно із навчанням я продовжувала займатись суспільно-політичною діяльністю і розробляла план виборчої кампанії на 2019.

olesia.jpg

Лілія: Ураховуючи специфіку української передвиборчої кампанії, ти була «ідеальним варіантом» для булінгу з боку політичних опонентів: молода, гарна та активна жінка. Поділись своїм досвідом балотування у цьому контексті.

Олеся: Особисто я булінгу не зазнавала, оскільки опоненти не сприймали мене серйозно – мої капітали на той момент були мізерними у порівнянні із виборчими фондами інших кандидатів. Наприклад, Сергій Шахов, який переміг на окрузі, мав бюджет у декілька мільйонів. У кандидата від партії «Слуга Народу», який посів 3 місце, вкладали просто божевільні суми: йому розробляли брендинг, влаштовували акції, проводили концерти. Хоча моєю метою завжди є перемога, я чудово усвідомлювала ситуацію і розуміла свої шанси. Тож в тій ситуації для мене більш важливим було заявити про себе на окрузі, показати людям, хто я, яка у мене програма, підготувати трамплін для місцевих виборів 2020.

Лілія: Станом на 2020, жінки складають лише 20% від усього кількісного складу Верховної Ради України. Як ти вважає, чи важче жінці отримати мандат, та, якщо так, то чому?

Олеся: Для мене жінки та чоловіки абсолютно рівними. Менша кількість жінок при владі, на  мою думку, я наслідком тих чинників, які я вже частково зазначала: наявність зв’язків,  певного статусу і фінансів, адже без них неможливо виграти вибори. Або ти вкладаєш свої кошти, або це робить партія, або люди скидаються на твою кампанію. На жаль, останній варіант у нашій країні є фактично мертвим.

Щодо дискримінації жінок в Україні, то я розумію, що як структурне явище вона існує, але на собі особисто я її не відчувала. Я просто не дозволяю себе дискримінувати. Тож багато чого залежить від самої людини та її позиції. Хоча підкреслю, що підхід, коли жінок автоматично вважають менш компетентними у таких галузях, як математика чи фізика, або булінг жінок з боку чоловіків-керівників, є абсолютно неприйнятним.

Лілія: Які три ключові поради майбутнім кандидатам та кандидаткам у депутати на місцевих виборах та виборах до Верховної Ради України ти б дала?

Олеся: Перше за все, потрібно достеменно розуміти політичні тренди. Наразі трендом є позиціонування політика як друга, як «своєї людини», а не як професіонала. На жаль, більше звертають увагу на його людські якості, аніж на фаховість. Чому? Тому що фаховість переважна більшість населення оцінити не може. Але емоції, поведінку, жести – це все люди вловлюють та аналізують. Відповідно, необхідно проявляти емоції, бути ближчим до людей, здаватись щирим у своїх висловлюваннях.

Друга порада – враховувати контекст. Політик, який приймає рішення балотуватись, має чітко розуміти, у якому середовищі він опиняється: бути обізнаним із ситуацією у населеному пункті, якщо він балотується в депутати місцевої ради; розуміти, як розподілені зони впливу, хто «грає» проти нього, хто за нього, а хто не «грає» взагалі; кого легко «вибити», а хто може «вибити його». Ключовий принцип - абсолютна обізнаність. У мене завжди в графіку є час для того, щоб прочитати новини. Моя помічниця готує певну вибірку із Telegram-каналів, чатів, Facebook стрічки, новинних ресурсів. Окрім цього, я намагаюсь завжди брати участь у різноманітних форумах, конференціях, зустрічах із політичними лідерами для того, щоб розуміти контекст того, що відбувається: хто ще в грі, хто вже не в грі, хто грає більше, хто грає менше.

І останнє, але надзвичайно важливе, – необхідно виробити чіткий та зрозумілий образ. Ти маєш розуміти, хто ти, ким ти хочеш бути, та яким ти хочеш, щоб тебе сприймали люди. Свого часу Юлія Тимошенко обрала образ «тигрЮлі». Усі ми пам’ятаємо рекламу, де вона фотографувалася з тваринками. В умовах тогочасної України він не спрацював, оскільки населення більш охоче сприймає жінку як берегиню та матір, але сама ідея була чудовою. Підкреслю, переважна частина населення України – це пересічні громадяни. Вони не є політичними експертами, політтехнологами, фахівцями чи адеміками. Це звичайні люди. Коли я балотувалася у 2019, то проїхала 302 села. Я ночувала у хатах своїх виборців. Я знаю чим вони живуть, як вони мислять, чим переймаються. Вони не думають про те, яка сукня на Юлії Тимошенко буде завтра, а про те, як їм нагодувати дітей, коли скопати моркву та буряк. Відповідно, враховуйте рівень світосприйняття вашого виборця і розробляйте прийнятний для нього образ. Важливо пам’ятати, що образ не має занадто сильно різнитись із з тим, ким ви є насправді, оскільки тоді не вдасться бути щирим.

Лілія: Олесю, під час виборів 2019 ти не отримала більшість голосів, але отримала колосальний та безцінний досвід. Чи є у тебе плани балотуватися на наступних виборах до Верховної Ради України або на місцевих виборах?

Олеся: Звичайно! Я планую взяти участь у виборах 2020 та балотуватись у депутати Київської обласної ради, оскільки наразі я проживаю саме тут. Оскільки у місцевих виборах я не можу брати участь як мажоритарниця та самовисуванка, то наразі я веду перемовини з деякими політичними партіями щодо спільної роботи.

При цьому я розумію певні виклики, з якими доведеться зіштовхнутись. Київська область більша, ніж Луганщина. Я знаю контекст лише половини області, а сама проживаю в Ірпені. Але це мене не лякає, оскільки я маю чітку стратегію. Зокрема, коли я балотувалася у 2019, то мала мапу свого округу, на якій були позначені усі міста, селища та села. Вона висіла у на стіні і червоними прапорцями я зазначала, де вже побувала. По кожному селу, селищі та місту додатково були складені певні примітки: яка там кількість постійно проживаючого населення, скільки жінок та чоловіків, які у них вподобання, за кого зазвичай голосують, скільки людей працевлаштовані, скільки пенсіонерів, дітей, виборців тощо. Так само я буду робити і по Київській області. Моя стратегія буде залежати і від характеру працевлаштування населення певного населеного пункту: з представниками робочих спеціальностей і з представниками академічно-наукового середовища я буду використовувати різні види комунікації. Таким чином під кожне село, селище або місто буде сформовано власний меседж – конкретна фразу, на якій я буду акцентувати увагу. Не буває однакових фраз для різних населених пунктів, адже усі вони різні.

Лілія: Окрім політичної діяльності, ти займаєшся підприємництвом і наразі є успішною підприємницею, що створила власне виробництво з обсмаження кави. Під час участі у 2-му сезоні телевізійного національного проекту «Нові лідери» на ІCTV ти запропонувала економічну ідею «Кришталь» – курси перекваліфікації найманих працівників на підприємців малого, мікробізнесу та самозайнятих громадян. Розкажи детальніше про цю ініціативу.

Олеся: Так, дійсно, «Кришталь» – це проект, який передбачає курси, або, як я його називаю, єдиний центр перекваліфікації найманих працівників професій, які зникають з економічного простору, таких як контролери, кондуктори, касири тощо. У сучасних умовах виробництво стає усе більш автоматизованим і машини замінюють ручну працю. З часом ця тенденція буде тільки посилюватись. Відповідно, багато професій відмиратимуть, але люди залишаться. Якщо з цим питанням не працювати, то постраждає економіка: підвищиться відсоток безробіття, що спричинить збільшення тягаря на бюджет у контексті соціальних виплат.

Робота цього центру побудована на розумінні принципів елементарної людської психології. Не кожна людина готова на швидкі зміни, не кожна може після втрати роботи одразу ж знайти іншу. Інколи це супроводжується значним моральним ударом, що переростає у затяжні депресії, які знищують людину з-середини. Тому для людей, які знаходяться у групі ризику, або вже втратили роботу, спеціалістами центру буде розроблятись деталізований покроковий план дій. Спочатку буде проведено профілювання – визначення, до якого роду діяльності у людини є хист: вона може стати підприємцем, а, можливо, вона не готова до такої відповідальності і їй краще допомогти із знаходженням нового місця роботи у ролі найманого працівника. Наступним кроком буде опрацювання із тренерами та фаховими спеціалістами моделей, структури та напрямків навчання, які людині підходять. Після цього відбуватиметься вже безпосередньо процес перекваліфікації. Особливістю цього центру є те, що він спрямований не просто надання людині нових знань, а на працевлаштування. Тобто його фахівці допомагають людині безпосередньо знайти нову роботу: підібрають вакансії, формують резюме, мотиваційні лист, готують до співбесіди. Якщо ж мова іде про започаткування власного бізнесу, то це допомога у пошуку фінансування, робота із кредитами, менторська програма після запуску бізнесу тощо.

Така програма могла б стати порятунком не тільки для тих людей, які знаходяться у групі ризику, або вже втратили роботу, але і для тих, хто задумується про створення власного бізнесу, але не наважуються зробити цей крок. Умовно кажучи, туди приходять втраченими (з втраченою роботою, вірою у себе), а виходять новими людьми, з новим фахом або власним підприємством.

Лілія: Одним із пунктів твоєї передвиборчої програми було лобіювання прийняття законопроекту «Про мікробізнес і самозайнятість», що передбачає внесення комплексних змін в податкову систему, в основі яких лежать безвідсоткові кредити для малого та мікробізнесу, кредити на розвиток бізнесу під 1-3% річних та безподаткові кредити для підприємців та інвесторів, які будують промислові підприємства на території України в межах Державної програми розвитку національного виробництва. На якому етапі розробки цей законопроект знаходиться зараз?

Олеся: Я розробила та написала цей законопроект ще у 2018. Він передбачав наступні умови: можливість малого бізнесу та мікро-підприємців брати кредит на перший рік під ставку у 0%, на другий рік – 1%, третій рік – 2%, четвертий рік – 3%. Таким чином, за чотири роки свого існування цей підприємець отримав би змогу дійти від нуля до першого прибутку. Також упродовж цього терміну потрібно звільнити малий бізнес та мікро-підприємства від сплати податків – так звана модель «бізнесу без податків». Чому це важливо? Тому що людина має стати на ноги. Уявіть собі, вона взяла кредит, щоб відкрити кав’ярню. Вона ще нічого не заробила, нічого не закупила, навіть обладнання, але вже має щомісяця сплачувати кредит та податки. Це не логічно та не розумно. З чого їй сплачувати ці податки? З кредиту, взятого на відкриття власної справи? Спочатку підприємцю потрібно отримати перший прибуток, поставити виробництво «на потік» і вже потім сплачувати податки. Зазвичай, перший рік є критичним у діяльності будь-якого підприємства. Саме у цей період багато бізнесів закриваються. Людина отримує розуміння того, чи вона дійсно може бути підприємцем чи ні; чи правильну нішу вона зайняла, чи ні; чи правильну модель діяльності обрала, чи ні.

Єдине, чого цей законопроект потребує наразі – це адаптації до сучасних умов, адже нещодавно запустили програму державного кредитування малого бізнесу «5-7-9».

Лілія: Які основні поради щодо того, як успішно розпочати та розвинути власний бізнес, ти дала б майбутнім підприємцям та підприємницям?

Олеся: Скажу одразу, що одного бажання для бізнесу мало. Людина має усвідомлювати, що це справа, у якій потрібно іти до кінця. Тож, по-перше, підприємець – це лідер, який усвідомлює, що перші декілька років йому доведеться увесь свій час присвячувати саме розвитку бізнесу. Потрібно бути готовим до того, щоб робити все: починаючи від завдань двірника та прибиральниці, завершуючи бухгалтерією та власне менеджментом. Часу на відпочинок та вихідних не буде. Сну по 8 годин на добу, правильного режиму харчування, витрат на розваги та предмети розкоші також не буде до того моменту, поки не отримаєш перший нормальний прибуток. Якщо людина чесно сама собі каже, що готова до цього та готова іти до кінця, то у їй все вдасться. Якщо вона до цього не готова, а просто хоче спробувати щось нове, то при перших же труднощах її бізнес розвалиться.

По-друге, навчання має завжди бути у пріоритеті. Підприємець – це людина, яка постійно знаходиться у пошуку нової матеріально-технічної бази, нових технологій, нових методик виробництва. Він має завжди досконало розбиратися у своєму виробництві, розуміти, як його можна покращити, зробити більш ефективним та прибутковим. Наприклад, якщо людина займається виробництвом кави, як я, то вона має бути першою, хто дізнається про те, що у продаж поступив новий крутий ростер (прим. -  електротехнічний прилад, замінник кухонної плити і духової шафи), який може обсмажувати втричі більший обсяг кави, використовуючи втричі менше електроенергії. Відповідно, підприємцю необхідно завжди відвідувати профільні заходи: форуми, конференції, презентації. Особисто я б радила усім підприємцям, особливо молодим, отримати економічну освіту: піти на навчання у бізнес-школу, бухгалтерські курси тощо. Це критично необхідно для того, щоб «навчитись рахувати кошти». Якщо бізнес не рахує гроші – це волонтерство, що призводить до збитковості.

Насправді, ведення підприємницької діяльності мало чим відрізняється від політичної. Єдине, у чому я вбачаю різницю між бізнесом і політикою, – це те, що політика вимагає зваженості. Якщо підприємець може дозволити собі не емоціях вдарити когось, оскільки він є звичайною, не публічною людиною, то політик має подумати десять разів, перш ніж зробити будь-який якийсь крок, він має бути більш розважливим. Загалом же, базові інститути і стовпи такі ж: готовність іти до кінця, постійне навчання і ідеальна обізнаність із середовищем.

Лілія: Олесю, дякую за цю пізнавальну та практичну розмову. Я переконана, що з такими цілеспрямованими та амбітними жінками у нашої країни просто немає іншого шляху, окрім як процвітати та збагачуватись.

 

Інтерв’юерка: Лілія Антонюк,

виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга», інтернка секретаріату комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

Респондернка: Олеся Василець,

інтернка Громадської організації «Ліга інтернів»

Undefined