Рамки практичної співпраці НАТО та України

333.jpg

          «Абревіатура зустрічається з абревіатурою, щоб поговорити про абревіатуру», - Оксана Осадча

У межах співпраці Програми стажування молоді в Апараті Верховної Ради України та Програми НАТО-Україна з професійного розвитку відбулася зустріч інтернів із Оксаною Осадчою, старшим політичним радником Представництва НАТО в Україні. Зустріч була спрямована на дослідження історичних і сучасних аспектів співробітництва НАТО й України, з’ясування правової, організаційної та матеріальної форм співробітництва.

«Цього року відзначалося 70-річчя створення НАТО, - почала пані Оксана, - це найвідоміший в історії військово-політичний альянс, і найуспішніший, як він сам себе описує. З 75 років 25 Україна співпрацює з НАТО, не маючи членства, тож нині можемо святкувати «срібне весілля»» (сміється).

Першим кроком до налагодження стосунків між Альянсом та Україною стала участь останньої у програмі «Партнерство заради миру», метою якої було сприяти реформам, підвищити стабільність, зменшити світові загрози безпеці, створити міцні відносини у сфері безпеки між країнами-партнерами та НАТО, а також між самими партнерами. Правовою основою Програми є Рамковий документ, що був оприлюднений Альянсом в 1994 році, одночасно з запрошенням зацікавлених країн до участі в Програмі.

У межах цього партнерства, кожна держава, що доєдналася, шукала щось своє, зокрема, деякі держави стали членами НАТО, Україна ж продовжила розвивати свої відносини з НАТО не приймаючи членство.  У 1997 році була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору. Відтоді рівень відносин між НАТО і Україною набував ваги, зокрема, і через посилення ролі Російської Федерації на міжнародній арені. У 2004 році Україна проголосила пріоритет на вступ до Альянсу.

222.jpg

У 2008 році під час засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів в Бухаресті підіймалися питання приєднання України до НАТО. У Декларації Бухарестського саміту зазначається, що «НАТО вітає євроатлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО. Ми погодилися сьогодні, що ці країни стануть членами НАТО. Обидві нації зробили цінні внески до операцій Альянсу. Сьогодні ми визначилися, що ми підтримуємо заявки цих країн на приєднання до ПДЧ. Тому ми починаємо період інтенсивних контактів з цими країнами на високому політичному рівні з метою вирішення питань, що залишаються, у контексті їхньої заявки щодо ПДЧ». Проте, декларація, як документ, не має юридично обов’язкового значення, тож не дивно, що така політична заява так і залишилася заявою довгі роки.

З 2014 року всі попередні домовленості між Україною і НАТО запрацювали в повну силу. Зокрема, активізувала свою діяльність створена Комісія Україна-НАТО, що збирається у трьох формаціях - глав держав, міністрів та послів (останнім часом лише на рівні послів). Рішення Комісії мають як політичне, так і практичне значення: ними керуються спільні робочі групи, яких зараз чотири:

  • з питань воєнної реформи;
  • з оборонно-технічного співробітництва;
  • співробітництва з питань науки та довкілля;
  • планування у секторі громадської безпеки.

Системним стратегічним документом в сфері євроатлантичної інтеграції України, що забезпечує гармонізацію сектору безпеки та оборони до принципів і стандартів НАТО є ANP – щорічна національна програма. ANP планує заходи досягнення реформ, що врешті приведуть Україну до НАТО, торкається економічних, політичних, оборонних, безпекових питань, юридичних та щодо пошуку ресурсів для досягнення намічених цілей. Це виключний національний документ, розроблений Україною для України, НАТО дотичне до нього лише щодо проведення щорічної оцінки ANP.

У 2019 році ANP на противагу попереднім рокам зазнала суттєвих змін, зокрема, значно поліпшилася її структура. Документ став стратегічним та системним, визначає як короткострокові, так і довгострокові цілі України на шляху до вступу в НАТО.

Важливим в аспекті співпраці України і НАТО є й інший документ – PARP, що є відкритим для широкого кола партнерів і стосується оборонно-безпекової площини. Він містить виклад 26 кроків, яким мають слідувати держави, щоб досягти кінцевої мети – вступу до НАТО.

Оксана Осадча під час свого виступу наголосила, що відносини України і НАТО продовжують розвиватися, а Україна наразі єдиний партнер, який не маючи статусу члена НАТО, виконує всі завдання останнього. В Альянсі помітили відповідні зміни, що були внесені до Конституції України. І юридичних передумов для неприйняття України до НАТО немає, не зважаючи на те, що Україна фактично знаходиться у стані війни. Треті держави також не можуть втручатися в цей процес вступу. Але політична складова має таки значний вплив на формування відносин між Україною і НАТО. Чи готові держави-члени прийняти воюючу державу в Альянс і одразу стати на її захист? Згадаємо, що НАТО не має власної армії та зброї, тож фактично необхідно мати налагоджені стосунки та двосторонню співпрацю з кожною окремою державою-членом. У внутрішній політиці ж Україні слід фокусуватися не на документах, а на дійсних реформах, підживлюючи свою політичну волю.

Тетяна Бендерська

                                                 Інтернка Секретаріату Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України

benderska_tetyana.plus.png

Undefined