Стамбульська конвенція, перш за все, про права людини

Розвінчуємо міфи та фейки про Конвенцію Ради Європи.

25 березня інтерни Програми стажування у Апараті ВРУ зустрілись онлайн зі старшою юристкою АО «PwC Ukraine», головою комітету з міжнародного права Асоціації правників України, випускницею Програми стажування Анною Буквич, яка поділилася думками щодо ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (надалі – “Стамбульська Конвенція”).

  • Відповідно до звіту Фонду ООН у галузі народонаселення Україна втрачає десятки мільйонів доларів через насильство щодо жінок. Про Стамбульську Конвенцію написано та сказано чимало, оскільки це найвищий міжнародний стандарт у попередженні та боротьбі з насильством щодо жінок, який має бути імплементованим в українське законодавство, оскільки Стамбульська конвенція стосується не лише жінок, але й чоловіків та дітей. Зрештою, Стамбульська конвенція перш за все стосується прав людини, - запевнила Анна Буквич.

Стамбульська Конвенція базується на двох основних принципах-захист постраждалих від насильства та покарання кривдників. Важливо, що Стамбульською Конвенцією на державу також покладається відповідальність за здійснення ефективної політики запобігання та протидії насильству.

У Стамбульській Конвенції домашнє насильство, включно з насильством щодо жінок,  розглядаються не як внутрішні проблеми родини, а як порушення прав людини, на які держава має реагувати, як на звичайний злочин.

Згадавши про статистику щодо домашнього насильства в Україні, Анна зазначила, що, незважаючи на зміни у законодавстві, ситуація з відповідальністю за злочини щодо домашнього насильства не змінилась. Однак, саме в Стамбульській Конвенції існує ряд механізмів, які могли б докорінно змінити таку ситуацію. Наприклад, вжиття превентивних заходів державою з метою викорінення стереотипних гендерних ролей, покращення обізнаності та запобігання домашньому насильству, запровадження в освітній процес курсів/предметів/ уроків з питань рівноправності, проведення заходів щодо поширення інформації з питань рівноправності, впровадження комплексних програм для підготовки фахівців з запобігання та виявлення насильства, рівноправності, потреб постраждалих.

Після ратифікації держава також повинна забезпечити постраждалим якнайкращі захист і підтримку для запобігання подальшому насильству та сприяти їх фізичному, психологічному та соціальному відновленню. Не менш важливими є відповідні зміни у законодавство для забезпечення захисту постраждалих та надання матеріальних гарантій для таких осіб. Державна політика спрямована на захист жінок постраждалих від насильства, а також осіб постраждалих від домашнього насильства повинна включати збір даних, а також передбачати належне державне фінансування. Відповідно до Стамбульської конвенції Україна бере на себе зобов’язання: На сьогодні держава не може фінансувати усі передбачені заходи, це і є однією з причин, чому Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію.

6 грудня 2017 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Стамбульської Конвенції, а також 07 грудня 2017 року Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”. Цими законодавчими актами були внесені значні зміни у законодавство, проте цього не достатньо з огляду на те, що не були імплементовані механізми, які б забезпечили виконання нових положень законодавства.

Тобто, усі зміни в українському законодавстві – точкові, проте необхідно вносити системні зміни до всіх кодексів щодо розумних строків, скасування позовної давності до цих злочинів. На сьогоднішній день – багато механізмів не працюють, але те, що ми пішли на зміни – це вже велика перемога.

Також Анна торкнулась питання нав’язаних міфів, які часто є пересторогою для ратифікації Стамбульської Конвенції і умовно поділила їх на соціальні та правові. В своїй доповіді лекторка спростувала деякі з них. Анна зазначила, що дивно, коли Стамбульську Конвенцію вважають нав’язаним або чужорідним документом.

Україна як член Ради Європи брала участь у розробці цього документа і голосувала за його прийняття. Другий не менш важливий міф, що Стамбульська Конвенція вводить поняття “ґендер”. Проте, “ґендер” означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Крім того, поняття «ґендеру» та «ґендерної рівності» не є чимось новим або несумісним із українським законодавством. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який було ухвалено в Україні в 2005 році і який залишається чинним, визначає поняття «ґендерної рівності» як рівний правовий статус жінок і чоловіків, і передбачає рівні можливості для жінок і чоловіків брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Серед правових міфів це теза про те, що Стамбульська Конвенція надає більше прав жінкам, ніж чоловікам і таким чином порушує норми законодавства щодо рівності прав і свобод всіх громадян України.

 

Володимир Якубовський,

інтерн Секретаріату Комітету ВРУ з питань цифрової трансформації

Undefined